(1889–1945) – політичний та державний діяч Німеччини, рейхсканцлер (1933–1945), ідеолог націонал-соціалізму, лідер Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини. Визнаний Нюрнберзьким трибуналом головним винуватцем у розв’язанні Другої світової війни, вчиненні військових злочинів, масових вбивств мирного населення (у тому числі 6 мільйонів євреїв).

(1921–1989) – радянський фізик, академік АН СРСР. Один із творців першої радянської водневої бомби. Згодом – громадський діяч, дисидент і правозахисник. Автор проекту Конституції Союзу Радянських Республік Європи та Азії. Виступав за припинення випробовування ядерної зброї, скасування смертної кари в СРСР та усьому світі, а також проти введення радянських військ до Афганістану. Лауреат Нобелівської премії миру (1975).

(1883–1945) – італійський політичний діяч, диктатор фашистської Італії (1922–1943), головний ідеолог італійського фашизму. Встановив у країні тоталітарний режим, який супроводжувався політичними репресіями. Союзник А. Гітлера у Другій світовій війні.

(Аньєз Гонжа Боякшу) (1910–1997) – католицька черниця з Македонії, засновниця доброчинних місій. Лауреат Нобелівської премії миру (1979). Упродовж понад сорока років допомагала злиденним, хворим і сиротам у м. Колката (Калькутта) в Індії. Надавала допомогу голодуючим у Ефіопії, постраждалим від радіоактивного опромінення в Чорнобилі, жертвам землетрусу у Вірменії. У 1991 р. відкрила Братський будинок місії доброчинності у столиці Албанії Тірані. До 1996 р. під її керівництвом діяло 517 місій у понад 100 країнах світу.

(1937–1999) – український політик, публіцист. Боровся проти національної дискримінації українського народу, політичний в’язень СРСР. Провідний діяч українського національно-демократичного визвольного руху кінця 1980-х – 1990-х рр. Один із ініціаторів створення Української Гельсінської спілки. Ініціатор проголошення Декларації про Державний суверенітет України 16 липня 1990 р. та Акту проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 р. Лауреат Міжнародної журналістської премії ім. Ніколаса Томаліна (1975). Герой України (2000, посмертно).

(1952 р.) – російський державний і політичний діяч. Другий (2000–2008) та четвертий (з 2012 р.) президент Російської Федерації. Встановив авторитарний режим у Росії. За його наказом російські війська у березні 2014 р. окупували Крим, та влітку 2014 р. вторглися на територію Донецької та Луганської областей. Звинувачується світовою спільнотою у створенні та підтримці терористичних організацій «ДНР» та «ЛНР».

(1870–1924) – російський державний та політичний діяч, засновник Радянської держави. Голова Ради Народних Комісарів (з 1917 р.). Організатор збройного Жовтневого перевороту 1917 р. і Громадянської війни у Росії. Організатор проведення політики «червоного терору» (каральних заходів проти «класових ворогів» та контрреволюціонерів). Ініціатор примусового вилучення сільськогосподарських продуктів (продрозкладки), яка стала однією з головних причин Голоду в Україні (1921–1923) та Поволжі (1921–1922); конфіскації приватної власності та церковного майна.

(Тенцзін Г’яцо) (народився у 1935 р.) – духовний лідер буддистів. Лауреат Нобелівської премії миру (1989) за постійну протидію застосуванню насильства у боротьбі за звільнення Тибету від китайської окупації. Нагороджений Золотою медаллю Конгресу США (2000).

(1921–1996) – президент Центральноафриканської Республіки (1966–1976), самопроголошений імператор Центральноафриканської імперії (1976–1979). Встановив диктаторський режим, що супроводжувався арештами інакодумців і тортурами, в яких він особисто брав участь. Після усунення від влади звинувачений в вбивствах, канібалізмі та розкраданні державного майна.

(1910–2008) – польська активістка руху Опору, під час Другої світової війни врятувала 2500 єврейських дітей із Варшавського гетто. У 1965 р. отримала почесне звання «Праведник народів світу».

(1879–1953) – державний, політичний та військовий діяч СРСР. Керівник більшовицької партії та радянського уряду у 1922–1953 рр. Проводив політику форсованої індустріалізації країни та насильницької колективізації. Встановив диктаторський режим. Його правління характеризується порушенням прав і свобод людини, воєнними злочинами, організацією Голодомору в Україні, масовими репресіями 1930-х рр., створенням системи таборів ГУЛАГу, а також депортаціями народів СРСР у 1940-х рр.

(1893–1976) – китайський політичний лідер. Засновник та лідер Комуністичної партії Китаю (1921). Голова Китайської Народної Республіки. Організатор так званої «культурної революції» (1966–1976) – політичної кампанії проти опозиціонерів, у ході якої загинуло до 20 млн. і постраждало близько 100 млн. осіб. Внаслідок цієї та інших жорстоких кампаній були зламані долі десятків мільйонів мешканців Китаю.

(Сьомий Любавицький ребе) (1902–1994) – один із найвидатніших єврейських діячів ХХ ст., сьомий ребе. Спрямовував свою діяльність на поширення єврейської освіти серед дітей різного віку. За його ініціативи були відкриті нові єшиви у США, Канаді, Австралії, Англії, Франції, Ізраїлі та Росії. Після розпаду СРСР сприяв відновленню єврейських громад СНД. Нагороджений Золотою медаллю Конгресу США (1994, посмертно).

(1865–1944) – граф, єпископ Української греко-католицької церкви, Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський (1901–1944). Під час Другої світової війни відкрито виступив проти нацизму та фашизму, засуджував знищення єврейського народу. За згодою А. Шептицького значна кількість євреїв (переважно діти) переховувалась у греко-католицьких монастирях та у митрополичій резиденції.

(1918–2013) – південноафриканський правозахисник, політик. Президент Африканського Національного Конгресу (1991) та Південно-Африканської Республіки (1994–1999). Очолював боротьбу, спрямовану на подолання режиму апартеїду (політики расової дискримінації та сегрегації) у Південній Африці та встановлення багаторасової демократії. Лауреат Нобелівської премії миру (1993). Нагороджений Золотою медаллю Конгресу США (1997).

(1912–1947) – шведський дипломат. У роки Другої світової війни врятував життя десятків тисяч угорських євреїв. Використовуючи свій дипломатичний статус, видавав євреям швецькі «захисні паспорти», які надавали їхнім власникам статус швецьких громадян, що чекають на репатріацію. Після зайняття Будапешту Червоною армією у січні 1945 р. був заарештований та вивезений до Москви. Помер у радянській в’язниці у 1947 р. У 1963 р. Р. Валленбергу було присвоєно почесне звання «Праведник народів світу». У 2012 р. нагороджений Золотою медаллю Конгресу США «на знак визнання його досягнень та героїчні дії під час Голокосту».

(1937–2006) – президент Іракської Республіки. Протягом 1980 – 1988 рр. вів війну проти Ірану, під час якої загинуло до 1 млн. осіб. За його ініціативи у 1990 р. відбулося іракське вторгнення до Кувейту, яке спровокувало початок війни у Перській затоці. Звинувачений у підтримці міжнародного тероризму та розробці зброї масового ураження.

(1941–2006) – президент Сербії (1986–1997) та Союзної Республіки Югославія (1997–2000). Звинувачений у скоєнні військових злочинів у Косово (1999) та злочинах проти людства – масових вбивствах боснійських мусульман і хорватів у Сребрениці 1995 р., переслідуваннях з політичних, расових та релігійних мотивів, депортаціях, порушеннях законів і звичаїв війни.

(1900–1986) – японський дипломат, віце-консул Японської імперії у Литовській Республіці. Під час Другої світової війни видавав польським та литовським євреям японські транзитні візи, за якими був можливий виїзд через СРСР до Далекого Сходу. Завдяки його діяльності більше 6000 польських та литовських євреїв було врятовано. У 1985 р. отримав почесне звання «Праведник народів світу».

(1957–2011) – міжнародний терорист, лідер міжнародної ісламістської терористичної організації «Аль-Каїда». Спонсорував боротьбу Сомалі проти США в 1993 р., організував вибухи посольств США у Кенії і Танзанії у 1998 р. Відповідальний за організацію терористичного акту у США 11.09.2001 р.

(1889–1977) – американський та англійський кіноактор, сценарист, режисер та композитор. Творець одного із найвідоміших образів світового кіно – бродяги Чарлі, який з’явився у короткометражних комедіях у 1910-х рр. Режисер, сценарист, продюсер та виконавець головної ролі у кінофільмі «Великий диктатор» (1940) – політичній сатирі на нацизм та А. Гітлера. За виконання ролі фюрера та єврея-перукаря був номінований на премію «Оскар». Після перегляду фільму А. Гітлер оголосив Ч. Чапліна своїм особистим ворогом.